Найкраще місце для сімейного відпочинку

Легенди карпатського краю...

Кринчиста криниця. Легенда.

… Дуже давно, багато років тому гора Голи́ця була вкрита старезним лісом. І господарював у ньому суворий та гнівливий Лісовик. Він дуже любив лякати людей, бо не терпів їх за те, що ті рубали дерева. Його слуга Полісун наглядав за порядком серед звірів. А помічники Блуд і Страх перешкоджали людям чинити шкоду в лісі, заводили їх у непрохідні хащі та лякали різними страшними голосами. Тому люди тут з’являлися не часто. Відлякувала їх від лісу й сама Лісниця, донька Лісовика, яка жила тому в лісі. Лісниця, як і всі лісові панни, була писаною красунею. Та Лісовик її краси не завважував, бо цінував лише одну красу – красу лісу.

Якогось весняного дня, колихаючись за своєю звичкою на вітах берези, Лісниця побачила леґіня, що йшов вузенькою стежкою. Лісова дівчина, щоб привернути його увагу до себе, почала співати, і спів її був такий ніжний, як шелестіння трави, як дзюрчання струмка, як щебетання пташеняти. Вона хотіла привабити хлопця і погратися з ним, як це звичайно роблять лісниці, мавки, русалки — тобто залоскотати до смерті. Та коли хлопець наблизився до неї, те недобре бажання зникло. Бо був він гарний, високий, стрункий, чорнявий, з ясними, розумними очима і ті очі гляділи так ласкаво, доброзичливо, приязно, що Лісниця, хоч і не мала, як і всі лісові істоти, серця, все ж відчула солодке тепло в грудях.

Юнак зупинився і без страху глянув в очі лісової істоти.

— Яка ти красуня! — промовив він. — Я знаю, що ти не людська дівчина. Ти - Лісниця. Серед людських дівчат таких красунь нема!

— Якщо я тобі так подобаюсь, то залишайся зі мною в лісі. Будемо гратися, розважатися, веселитися!

— Ти прекрасна, ти справжній крин чистий…

— Чому, леґіню, так мене називаєш, що це означає?

— У наших святих книгах крином називають найдовершенішу квітку — білу лілею. І ти на неї схожа. Та я не можу з тобою залишатися, бо кохаю іншу дівчину в селі.

— Хіба вона файніша за мене?

— Ні, красуне. Але вона має те, чого не маєте ви, лісові істоти: серце.

— Серце? Що ж воно за дорогоцінність?

— Будь-яка цінність ніщо в порівнянні з серцем, бо тільки в ньому зароджуються добро, милосердя, співчуття, любов — усе те, без чого ми б перестали бути людьми. Ми - люди і розуміємося між собою мовою. Але найрозумніша у нас мова — це нечутна мова сердець. Без неї немає справжньої любові. Я милуюся тобою, крине мій чистий, але не можу залишитися з тобою. Пробач мені, красуне, але інакше бути не може.

— Яка ж я нещасна! О, матінко Земле, відтепер не буде мені щастя в лісі, тож візьми мене в себе! — гірко заплакала Лісниця і залилася сльозами.

Земля тихо розкрилася і заховала в собі Лісницю.

Вона й досі перебуває там і ллє безупинно сльози через те, що не мала щастя зазнати любові, а з її сліз народилося джерело, яке назвали Кринчиста криниця, бо крином чистим назвав юнак красуню Лісницю.

Кажуть, вода з цієї кринички дуже допомагає тим, хто прагне справжньої, щирої любові. А ще старожили розповідають, що цією водою колись лікували очі. А коли в Косові траплялася чума чи холера, то люди тікали сюди, розбивали табір і тут перечікували біду. Може, допомагала їм чиста вода з Кринчистої криниці, а можливо і дуже здорове та цілюще тутешнє повітря.

<< Повернутися